Басистюк Ольга Іванівна

Народна артистка України, лауреат Міжнародних конкурсів вокалістів, лауреат Національної премії імені Т.Шевченка, кавалер ордена ім.Ярослава Мудрого

“Слухаючи спів Ольги Басистюк, думаєш:
це неземний голос. Душа лине за ним, за всіма переливами його найтонших нюансів...”
А.Підлужна

Народилася 19 серпня 1950 року в с.Поляни Волочиського району Хмельницької області.
Ольга Басистюк – вихованка Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка /1968-1974 роки: клас педагога Л.Жилкіної/. Блискуче закінчивши її у 1975 р. , стала всесвітньо відомою після перемоги на 7-му Міжнародному конкурсі вокалістів у м.Ріо-де-Жанейро, на якому була удостоєна першої премії. Крім того, вона стала володаркою “Гран Прі” – золотої медалі ім.Е.Віла Лобоса за виконання його “Бразильської Бахіани нр 5”.
У цьому ж 1975 році на Міжнародному конкурсі вокалістів, що проходив у місті Плевен /Болгарія/ О.Басистюк удостоєно золотої медалі ім.К.Попової та 1-ої премії.
З 1975 по червень 1981 року – солістка Львівської філармонії. З середини 1981року – солістка будинку камерної та органної музики , що у м.Київ.
У 1978 році удостоєна золотої медалі на Міжнародному конкурсі грамзапису в Братиславі, який організувала ЮНЕСКО.
У 1985 році О.Басистюк була удостоєна звання Народної артистки УРСР.
У 1987 році удостоєна Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка, у цьому ж році співачка нагороджена медаллю ЮНЕСКО за видатні творчі заслуги.
У 1992 році отримала нагороду міжнародної фундації М.Дем’янова.
В репертуарі О.Басистюк – більш як триста творів композиторів світового рівня. Всі вони зібрані у 15-ти сольних програмах співачки.
Вона виступає з симфонічним та камерним оркестрами, піаністами й органістами. Є одною з провідних представниць камерно-академічного вокалу України. Володіє прозорим, світлого тембру ліричним сопрано. Має широкий діапазон виконання: від класиків – романтиків імпресіоністів, веристів до інтерпретацій національного фольклору.
За роки служіння мистецтву Ольга Басистюк виросла у зрілого майстра, яскраву художню індивідуальність.

Гронський Володимир Петрович

Лауреат Національної премії України імені Т.Г.Шевченка, член Спілок кінематографістів та композиторів України

Народився 1954 року в м.Волочиськ Хмельницької області. Дуже часто діти, обираючи майбутню професію, йдуть дорогами батьків. Часто, але не завжди. Бо якби завше було так, то Володимир Гронський неодмінно став би офіцером. Адже ріс у сім’ї військовослужбовця. Батько – кадровий офіцер, учасник Великої Вітчизняної війни, кавалер бойових нагород. А Володимир Петрович став на таку стежину, якою в їхньому роду ще ніхто не йшов, і проклав свій шлях у житті. А почалося все з того, що у 1963 році восьмирічний Володя прийшов у Волочиську дитячу музичну школу і записався до викладача фортепіано Л.І.Бичак. Сім років під опікою мудрої наставниці опановував ази музичного мистецтва.
Закінчивши 1970 року Волочиську музичну школу, вступив до Хмельницького музичного училища на відділ теорії музики, де збагачує свої знання і шліфує фахову майстерність під керівництвом викладачів М.О.Кульбовської та Е.К.Левіатової. Ще в студентські роки Володимир проявив неабиякий хист до імпровізації, компонував естрадні пісні. Після дворічної викладацької роботи у Волочиській дитячій школі мистецтв Володимир Гронський став студентом композиторського факультету Київської державної консерваторії. Тут його наставниками були видатні митці, народні артисти, композитори: Георгій Майборода, Геннадій Ляшенко.
По закінченні вузу В.Гронський два роки працював у Київському відділені Всеукраїнської музичної спілки. У цей час почав виконувати замовлення кіностудії з музичного озвучення фільмів. Згодом повністю віддався творчій роботі і став провідним композитором кіностудії ім.О.Довженка, де і працює з 1987 року.
З середини 80-х років минулого століття пише переважно музику до художніх і телевізійних фільмів, а також балетних і театральних вистав. Володимир Петрович створив музику більш ніж до тридцяти художніх фільмів і телевізійних серіалів, серед яких вісім відзначені призами міжнародних кінофестивалів, а три картини – Національними преміями України та Італії.
Брав участь у спільних постановках з кіномитцями Франції, Італії, США, Югославії, Росії. Написав три балетні сюїти на замовлення хореографічних ансамблів з Канади. Там же вони знайшли сценічне втілення у 1992, 1995 та 1998 роках. Записи його музики виходили на компакт – дисках, аудіо та відеокасетах у Франції, Італії, США, Канаді, Росії і, звичайно, на рідній Україні.
Володимир Гронський – лауреат премії за кращу музику Першого Всеукраїнського кінофестивалю у 1991 році в м.Київ, двічі ставав лауреатом Всесоюзних пісенних конкурсів.
Та найвищою відзнакою творчості митця стало присудження йому у 1996 році Національної премії України імені Т.Г.Шевченка. Він – член Спілок кінематографістів та композиторів України, головний музичний редактор Національної кіностудії художніх фільмів імені О.Довженка.
З найбільш відомих робіт композитора – музика до фільмів “Циганка Аза”, “Гріх”, “Фучжоу”, “Хочу зробити зізнання”, “Відьма”, “Злочин з багатьма невідомими”, “Пастка”, “Останній бункер”, “Записки кирпатого Мефістофеля”, “Геллі і Нок”, “Острів любові”, “Атестат”, “Нескорений”, “Перепочинок”, “Приятель небіжчика”, “Під дахами великого міста” та “Право на захист”.
Нині Володимир Петрович Гронський проживає в м.Київ. Але завжди пам’ятає м.Волочиськ, де пройшло його дитинство. Він постійно підтримує зв’язки з подільським містом на Збручі, бо тут він мужнів, набирався сил для високого злету, тут назавжди залишилася часточка його серця.

Зюлковський Цезар Юліанович

Заслужений працівник культури України

Народився 21 лютого 1938 року в с.Гута-Яцьковецька Дунаєвецького району Хмельницької області.
Музичну освіту здобув у Кам’янець-Подільському училищі культури, Хмельницькому музичному училищі та Львівській державній консерваторії ім. М.Лисенка на факультеті народних інструментів.
Трудову діяльність розпочав у 1957 році на посаді художнього керівника Чемеровецького районного будинку культури і в цьому ж році перейшов працювати викладачем по класу баяна в Кам’янець-Подільське училище культури. Пізніше Ц.Зюлковський працював заступником директора, директором Волочиської ДШМ, викладачем по класу баяна і диригентом народного оркестру в Хмельницькому музичному училищі, з березня 1986 року – завідуючим відділом культури Волочиського райвиконкому, з 2000 року – директор Волочиської дитячої школи мистецтв.
Завдяки своєму таланту, творчим та організаторським здібностям Ц.Зюлковський виховав багато здібних учнів, які працюють в різних музичних закладах, серед яких: Юрій Федоров – лауреат Міжнародного конкурсу ЮНЕСКО, соліст Київської філармонії, викладач Київської консерваторії; Ольга Басистюк – лауреат Міжнародного конкурсу в Ріо-де-Жанейро, солістка Київського органного залу, Народна артистка України.
З 1977 року і по сьогоднішній день художній керівник та диригент організованої ним академічної хорової капели “Мелос” при РБК “Гармонія”, яка здобула широке визнання не тільки на Україні, а й за кордоном.
За активну концертну діяльність та пропаганду хорового співу, колективу в серпні 1980 року було присвоєно почесне звання “Народна самодіяльна хорова капела”. Хор є багаторазовим лауреатом Всеукраїнських конкурсів, зокрема імені П.Демуцького (1995р.), імені М.Леонтовича (1988, 1992 рр.), володарем 17-ти дипломів за 26 років творчої діяльності.
Високу оцінку свого виконавства хор “Мелос” здобув на міжнародному святі “Слов’янське коло” (м.Кам’янець-Подільський, 1992 р.).
Без волочиських капелян не обійшлось відкриття “Співочих полів” у містах Хмельницькому (1988 р.) та Тернополі (1996р.). Вони переможці VІІІ Міжнародного фестивалю хорових колективів, що проходив у польському містечку Пінчув (2007р.).
У квітні 1995 року Ц.Зюлковському було присвоєно звання заслуженого працівника культури України.
Цезар Юліанович Зюлковський – відомий на Поділлі педагог, музикант, диригент, автор багатьох обробок та власних музичних творів, заслужений працівник культури України, пропагандист музичного мистецтва, живе у м.Волочиськ.

Кропивницький Володимир Іванович

Член Всеукраїнської музичної спілки

Народився 8 квітня 1942 року в с.Крачки Хмельницького району Хмельницької області.
Володимир ріс та виховувався у великій селянській сім’ї колгоспників, де було п’ять братів та сестра. Про музику й пісню міг тільки мріяти, бо не було де і в кого вчитися. Самотужки, під материні наспіви, навчився грати на гармошці, а після отримання атестата зрілості закінчив десятимісячні курси хормейстерів – баяністів при Хмельницькому музичному училищі – це були перші кроки в світ музики.
Відслужив строкову службу в Армії, а після демобілізації – вчитель музики Захаровецької ЗОШ (1964-1968 рр.).
З 1968 року і досі працює на музично-педагогічній роботі в смт.Наркевичі Волочиського району.
Музичну освіту здобув в Кам’янець-Подільському училищі культури та на музично-педагогічному факультеті Рівненського педагогічного інституту.
Крім основної роботи, він багато часу та уваги приділяє музично-пісенній творчості і методичній роботі. В його авторстві понад 60 пісень на тексти: Т.Мезенцевої, В.Сосюри, М.Пляцковського, Р.Казакової; подільських авторів: М.Федунця, В.Семеновського, Ю.Гулай, В.Стаднічук, В.Сойка та власні. Більшість з них увійшли в збірку “Не цурайся пісні”, яув вийшла в 1993 році, тоді і вийшов навчальний посібник для вчителів та учнів загальноосвітніх і дитячих музичних шкіл – “Про музику і композиторів”.
Його пісні в репертуарі різних виконавців та колективів.
В.І.Кропивницький – педагог, композитор, музикознавець, пропагандист музичного мистецтва, член Всеукраїнської музичної спілки, живе в смт.Наркевичі на Хмельниччині

Мозговий Микола Петрович

Заслужений артист Української РСР, Народний артист України

Народився 1 вересня 1947 року в с.Сарнів Волочиського району Хмельницької області.
У 1962-1966 роках навчався в Чернівецькому музичному училищі. Згодом вступив на навчання у Харківський юридичний інститут, одночасно навчався в Республіканській студії естрадно-циркового мистецтва при Укрконцерті м.Київ. Закінчив Київську державну консерваторію ім. П.І.Чайковського за спеціальністю “Сольний спів”.
З 1973 по 1995 роки – артист естради, соліст-вокаліст. З 1998 року – на викладацькій роботі. Зараз завідуючий кафедрою, доцент Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова. До серпня 2001 року – директор, художній керівник Українського державного театру пісні.
Микола Мозковий - лауреат Республіканських, Всесоюзних та Міжнародних конкурсів артистів естради. Як композитор неодноразово був лауреатом конкурсу центрального телебачення СРСР “Пісня року”. Його пісні відомі не тільки в Україні, а й далеко за її межами. А пісня “Край, мій рідний край” стала візитною карткою України.
У 1985 році за видатні досягнення і значний внесок у розвиток національної культури Миколі Мозговому присвоєно звання “Заслужений артист Української РСР”, а в 1993 році – звання “Народний артист України”.
Микола Мозковий є президентом Українського мистецького фонду імені В.Івасюка, головою жюрі міжнародних конкурсів сучасної естрадної пісні “Море друзів” у м.Ялті та конкурсі імені В.Івасюка в м.Чернівцях.

Смагитель Микола Максимович

Член Всеукраїнської музичної спілки, Заслужений працівник культури України

Народився 13 грудня 1946 року в с.Трительники Волочиського району Хмельницької області.
Музичну освіту здобував в училищі культури та на музично-педагогічному факультеті педагогічного інституту в місті Кам’янці-Подільському.
М.Смагитель з 1965 року почав працювати керівником хорового колективу с.Лісоводи Городоцького району. Під його керівництвом хор здобув високе звання – народний.
З 1985 року Микола Максимович – вчитель музики в м.Деражня, а також керівник хору народної пісні “Райдуга” Деражнянського цукрового заводу та вокального ансамблю “Лозівчани” с.Лозове. Ці два колективи в різні роки були удостоєні звання “Народний”.
Завдяки великій любові до народної пісні М.Смагитель робить не лише обробки українських народних пісень для хорів та ансамблів, а й пише власні пісні: “Люблю тебе, Хмельниччино”, “Шануймо рідну мову”, “Дума про Кобзаря” – на слова В.Семеновського.
Він брав участь в конкурсах подільських композиторів, неодноразово нагороджувався призами, дипломами, грамотами.
М.М.Смагитель – педагог, заслужений працівник культури України, член Всеукраїнської музичної спілки, пропагандист музичного мистецтва на Україні, живе в м.Деражня.

Юрій Федоров

Баяніст, Заслужений артист України

Народився Юрій Федоров 1957 року в м.Волочиськ Хмельницької області у співучій подільській сім’ї.
Ще в дитинстві батько купив акордеон, твердо вірячи, що син обов’язково буде музикантом і не помилився: Волочиську музичну п’ятирічку Юрій здолав за чотири роки, а чотирирічну програму Хмельницького музичного училища – за три.
1977-1982 роки – навчання у Київській консерваторії.
1982-1984 роки – навчання в аспірантурі при консерваторії, що дало можливість Юрію Федорову бути викладачем вузу.
Ще студентом консерваторії Ю.Федоров отримав звання лауреата першої премії Національного конкурсу баяністів (м.Одеса , 1981 рік).
Після закінчення аспірантури він отримує першу премію на міжнародному конкурсі баяністів – акордеоністів “Кубок світу” (м.Білосток, 1986рік).
Того ж, 1986 року, Юрій здобув міжнародний приз від Асоціації американських акордеоністів “П’єтро Едвард”. За участь у Всесоюзному конкурсу артистів естради у складі ансамблю “Рідні наспіви” (м.Ленінград , 1990 рік) – лауреат другої премії.
У 1994 році під час Фогтландських днів музики Юрій Федоров був удостоєний третьої премії міжнародного конкурсу баяністів – акордеоністів (м.Клінченталь, Німеччина). Звідусіль почали приходити запрошення на гастролі. Юрій дає сольні концерти в Канаді, США, Португалії, Франції, Данії, Німеччині, Іспанії, Югославії, Польщі. З гідністю репрезентував світові високі досягнення української баянної школи. Він віртуозно виконує на баяні твори Баха, Мендельсона, Франка, Регера, Міссіана, Дандр’є. Адже улюблена музика Юрія класична, але йому близька і народна, і сучасна українська.
У Франції вийшов компакт-диск “Грає Юрій Федоров”. Серед записаних на ньому творів є і присвята “Діві Марії” подільських авторів – композитора О.Дударя та поета Б.Грищука. Солоспів виконує дружина Юрія – бандуристка Людмила Коханська, лауреат Національного конкурсу (перша премія, м.Одеса – 1982рік), доцент Національної музичної академії.
Високий артистизм Ю. Федорова гідно поцінований в Україні. У 1996 році йому було присвоєно звання “Заслужений артист України” та відзначено як “Достойного репрезентатора української національної виконавської школи на світовій арені”.
У 1997 році Юрія Федорова і Людмилу Коханську рішенням комісії з Міжнародних премій за визначну і плідну діяльність у розвитку національного відродження України та за величезний внесок в єднання людей всього світу, в ім’я прогресу на Землі, нагороджено міжнародною премією “Дружба”.
Наш земляк проживає у м.Київ, але не пориває творчих зв’язків з рідним Поділлям.