Андрієвський Андрій Йосипович
Кавалер п’яти орденів Леніна, ордена Трудового Червоного Прапора
Народився 1912 року в с.Пилипи Городоцького району Хмельницької області.
По закінченні школи вступив до педагогічного інституту. До війни вчителював. Однак життя внесло свої корективи. Розпочалася Велика Вітчизняна війна, і Антону Йосиповичу, як і багатьом людям мирних професій, довелося стати воїном.
Після війни працював вчителем, згодом інструктором Сатанівського райкому партії Хмельницької області.
На початку 1946 року А.С.Андріївський очолив артіль у с.Лонки Волочиського району. Господарство було відстале. Багато довелося зробити молодому спеціалісту, щоб покращити роботу в господарстві. Починаючи з наведення порядку скрізь і у всьому, з встановлення дисципліни, з виховання в людей почуття дбайливого ставлення до громадської власності. Люди повірили в свої сили і господарство впевнено пішло вгору. За часів керівництва Антона Йосиповича змінилося на краще життя людей праці, стало набагато привабливішим обличчя села. Побудовано комплекс побутово-господарських споруд загального користування: пекарню, млин, електростанцію, приміщення контори колгоспу, сільської ради (в якому знаходилась бібліотека), універсальний та продуктовий магазин, баню, поліклініку, лікарню, аптеку, дитячий садочок, школу, два клуби, прокладено лінії електропередач, споруджено будинки для спеціалістів, озеленено вулиці села.
Значними були і успіхи у виробництві сільськогосподарської продукції. Буряководи і хлібороби господарства рік у рік збирали високі врожаї сільськогосподарських культур, тваринники добивалися найвищих по району надоїв молока. Неодноразово завойовували першість у районних змаганнях. В 1956 році господарство було представлене широким показом на Всесоюзній сільськогосподарській виставці.
На початку 1966 року бригадира рільничої бригади М.С.Охоту нагороджено орденом Леніна, ланкову М.Г.Барановську і тракториста К.Ю.Фарину – медалями “За трудову доблесть”, А.С.Андріївського – орденом Трудового Червоного Прапора.
26 лютого 1958 року А.Й.Андріївський удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці за заслуги в розвитку сільського господарства, досягнення високих показників по виробництву зерна, цукрових буряків, м’яса, молока та інших продуктів сільгоспвиробництва.
В жовтні 1961 року Антона Йосиповича було обрано делегатом ХХІІ з’їзду КПРС, участь у ХХІІ з’їзді партії – подія, яка навічно закарбувалася у його пам’яті , а з часом і господарство, яким керував стало носити назву “Імені ХХІІ з’їзду КПРС”.
У 1964 році ланка Анастасії Білокриницької зібрала по 531 центнеру буряків з 1 га. Праця трудівниці була високо оцінена: її нагороджено орденом Леніна і двома орденами Трудового Червоного Прапора. В цьому була чимала заслуга і Антона Йосиповича як вмілого керівника
А.Й.Андріївський належав до плеяди досвідчених господарів, які невтомно і послідовно наслідували багатий досвід таких зачинателів колгоспного руху, як Федір Дубковецький, Давид Бойко, Макар Посмітний.
Високо оцінюючи працю А.Й.Андріївського в сільському господарстві держава нагородила його Золотою Зіркою Героя Соціалістичної Праці, п’ятьма орденами Леніна і орденом Трудового Червоного Прапора.
Помер у 1972 році.
Бойчук Юхим Васильович
Маршал артилерії, Герой Соціалістичної Праці СРСР
Народився 24 грудня 1918 року в с.Юхимівці Волочиського району Хмельницької області в сім’ї селянина. З дитинства вирізнявся кмітливістю та допитливістю і після 7-го класу пішов вчитися в технікум, отримав диплом техніка – автомеханіка. В подальшому він обрав шлях професійного військового і вступив до артилерійського училища.
У серпні 1939-го молодого лейтенанта призначають командиром взводу в 19-й артилерійський полк 1-ї Червонопрапорної армії Далекосхідного округу. Тут він зустрів початок Великої Вітчизняної війни. Восени 1941-го артилеристів у складі 26-ї Стрілецької дивізії перекидають на найважчий напрямок Північно-Західного фронту – під Ленінград. У тих героїчних боях, мужнів, загартовувався і розкривав свої найкращі якості офіцер-подолянин. Юхима Васильовича призначили начальником штабу полку, а згодом 152-ї гарматно-артилерійської бригади 2-го Українського фронту. Подальші фронтові шляхи майора Бойчука пролягли територією України, Румунії, Угорщини, Чехословаччини, Польщі, Австрії, Німеччини.
Влітку 1945-го СРСР, у відповідності із союзницькими домовленостями, готувався, до розгрому іншого агресора – Японії. Забайкальський фронт зміцнюється обстріляними військами, технікою. Лише артилерійські частини поповнюються 5500 гарматами, мінометами, “катюшами”, серед інших, до них входять і 152-а бригада. Саме тут вона додає до свого героїчного літопису яскраву сторінку – перехід через хребет Великий Хінган. Відзначається й Юхим Бойчук – чітким плануванням маршруту, порядком руху кожної гармати у важких умовах гірської місцевості. Так було і в Монголії, Маньчжурії, Китаї.
Талант командира і штабного офіцера примножувався і по закінченню війни. Юхим Васильович навчався в академії, командував бригадою, військовим училищем. Працюючи в Генеральному штабі Збройних Сил СРСР, він віддавав усі свої знання, вміння, енергію розвитку нового виду озброєнь - ракетним військам .
В 1980 році Ю.Бойчуку присвоєно звання маршала артилерії. Він очолював головне управління міністерства оборони. Звання Героя Соціалістичної Праці, численні нагороди лише підкреслюють великий внесок маршала в укріпленні обороноздатності Батьківщини.
Юхим Васильович пішов з життя 4 червня 1991 року.
Концевич Михайло Григорович
Кавалер двох орденів Леніна, ордена Жовтневої революції, лауреат Державної премії УРСР
Народився 16 серпня 1928 року в с.Писарівка. З раннього дитинства пізнав ціну хліба, пережив голодомор 1933-го, воєнне лихоліття, голод і холод повоєнних років.
З чотирнядцяти літ став трудитися трактористом у рідному колгоспі с.Писарівка. Рік у рік добивався вагомих показників у праці. Займався вирощуванням цукрових буряків. Згодом очолив спеціалізовану ланку, яка вирощувала солодкі корені без затрат ручної праці за найпрогресивнішими технологіями. Саме тут до Михайла Григоровича прийшла заслужена слава. До нього за досвідом їхали буряководи з усіх кінців держави, його методи пропагували газети й журнали не лише в Україні, а й усього СРСР.
Михайло Григорович вчив інших і навчався сам. Без відриву від виробництва став дипломованим спеціалістом, закінчивши Новоушицький технікум механізації сільського господарства.
Батьківщина високо оцінила звитяжний труд подільського механізатора. Михайло Григорович удостоєний двох орденів Леніна, ордена Жовтневої революції. 15 лютого 1972 року йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці за успіхи, досягненні у збільшенні виробництва і продажу державі зерна, цукрових буряків. У 1977 році нагороджений Державною премією УРСР.
М.Г.Концевич обирався делегатом ХХV, ХХVІ, ХХVІІ з’їздів Компартії України, був кандидатом в члени ЦК КПУ, членом ревізійної комісії ЦК КПУ.
Михайло Григорович пішов у вічність на 76-му році життя 16 листопада 2003 року. Перестало битися серце людини, яка все своє життя присвятила нелегкій, але почесній справі.
Односельці добрим словом згадують Михайла Григоровича. Адже тепло в їхніх оселях, дороги з твердим покриттям - це теж його заслуга.
У світлу пам’ять про сумлінного трудівника, мудрого наставника, людину з щирим серцем – Михайла Григоровича Концевича прийнято рішення сесії Писарівської сільської ради від 21 липня 2004 року перейменувати вулицю Трудову на вулицю імені Михайла Концевича.
Починок Макар Іванович
Кавалер ордена Червоної Зірки, ордена Червоного Прапора
Народився у 1921 році в с.Вільхівці Чемеровецького району. Саме з хліборобської родини у Макара Івановича такі риси, як відповідальність за доручену справу, безмежна відданість землі і людям, мудрість та любов до праці. З дитинства мріяв він про кораблі та море. У п’ятнадцять років поїхав у Ленінград вчитись на кораблебудівника. Опанував професію в спецшколі, після якої став спеціалістом 4-го розряду. Працював кораблескладальником, з 1936 по 1940 роки – інструктором школи фабрично – заводського навчання.
Та всі плани зруйнувала війна. І Макар Іванович, взявши до рук зброю, став рядовим морської піхоти. Після двох важких поранень він демобілізувався з діючої армії і повернувся на Хмельниччину разом з молодою дружиною, ленінградкою Діною Тимофіївною.
Почалися роки важкої, напруженої праці. Макар Іванович займав господарські та партійні посади. Спочатку – начальник постачання і збуту, а згодом - директор Кам’янець-Подільського пивзаводу. М.Починок працював заступником завідуючого промислово-транспортного відділу, завідуючим відділом міського господарства і будівництва, завідуючим промислово-транспортним відділом Кам’янець-Подільського міському партії. В 1952 році по закінченні навчання в Одеській партійній школі, Макар Іванович був обраний секретарем Славутського райкому партії. В 1956-му – першим секретарем Грицівського, а в 1963 – секретарем, а з 1965 року першим секретарем Волочиського райкому партії. Працюючи в Грицеві, був нагороджений орденом Червоного Прапора.
Значних здобутків досяг Волочиський район за час керівництва М.І.Починка. Саме в цей період селище міського типу стало містом. Побудовано прекрасну бібліотеку, будинок культури, багатоповерхову школу, лікарню на сто ліжок, поліклініку, два дитячих садки, музичну школу. Починає розвиватись промисловість. В цей період збудовано плодоконсервний і маслозавод, швейну фабрику, хлібзавод. Волочиськ газифікується, прокладається каналізація, водопровід. Значними темпами зростає житлове будівництво. Прокладено дороги з твердим покриттям в селах.
В 1963 році район нагороджено дипломом першого ступеня Головного виставочного комітету за найвищі в республіці врожаї пшениці. У 1965 році М.Починку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці за досягнуті успіхи в підвищенні врожайності, збільшенні виробництва і заготівель цукрових буряків.
В 1972 році Макар Іванович був обраний другим секретарем Хмельницького обкому партії, а з 1974 року - голова виконкому обласної Ради народних депутатів. Ті роки стали часом інтенсивної забудови м.Хмельницького. Саме тоді обласний центр набуває сучасних рис. Тут було побудовано музично-драматичний театр, обласну бібліотеку для юнацтва, почав розбудовуватися район Виставки, було реставровано залізничний вокзал, зведено Палац творчості для дітей та юнацтва, перший багатоповерховий житловий кооперативний будинок для працівників культури, зросли темпи промислового виробництва, розпочалось будівництво Хмельницької атомної електростанції.
За всім цим – розум, творча праця, невтомна енергія – Макара Івановича Починка.
Він обирався делегатом ХХІІІ, ХХІV з’їздів КПРС, ХХІІІ, ХХІV, ХХV, ХХVІ з’їздів КПУ, депутатом Верховної Ради ІХ і Х скликань.
Його життя обірвалось несподівано 4 серпня 1982 року, на 62-му році життя. Але пам’ять про Макара Івановича жива. Його іменем названі вулиці в Грицеві, Волочиську, Хмельницькому. Його пам’ятають друзі, рідні, усі подоляни.
Примуд Станіслав Йосипович
Кавалер двох орденів Леніна, ордена Трудового Червоного Прапора
Народився 1939 року в с.Лонки Волочиського району Хмельницької області. З дитинства полюбилося йому поле, вабила його широчінь. Вагань у виборі професії не було. Пішов дорогою тих, хто змалку привчав шанувати хліб, нелегку працю хлібороба. Трудовий стаж розпочав у 1957 році. В 1960 році вступив до Теофіпольського профтехучилища і після його закінчення став механізатором колгоспу “Авангард” у рідному селі.
Допитливого, енергійного хлопця механізатори з радістю прийняли у свою сім’ю. Тут набув професійної майстерності, тут пройшов трудовий гарт. З перших днів своєї трудової діяльності відзначився великою працелюбністю, почуттям високої відповідальності за доручену справу. Працював бригадиром механізованої ланки, члени якої добивалися високої врожайності зернових культур та цукрових буряків. Поряд з досвідченими колегами підвищував Станіслав Йосипович свій професійний фах. З кожним роком зростали трудові здобутки. Поле, скроплене потом, віддячувало гарним врожаєм.
В березні 1981 року С.Й.Примуду присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Самовідданий у труді хлібороб представляв Поділля на ХІХ Всесоюзній партійній конференції. Невтомна вдача у цього трудівника. Щедрим талантом наділила його природа.
Зараз Станіслав Йосипович на заслуженому відпочинку.
Целех Георгій Феофанович
Народився 7 липня 1920 року в м.Волочиськ Хмельницької області. Закінчив сільськогосподарський інститут в м.Кам’янець-Подільський.
У 1950 році артілі “Червона зірка” та імені Т.Шевченка об’єднались в одну – “Червона зірка”. Її очолив Г.Ф.Целех.
Колгосп “Червона зірка” об’єднував с.Копачівка, с.Мислова, с.Лозова, м.Волочиськ-1.
За часів правління Г.Ф.Целеха успіхи цього господарства значно зросли. Так, надій молока на фуражну корову у 1957 році становив 2046 кг, збільшилось виробництво м’яса. Успіхи колгоспу демонструвались у 1954, 1955 і 1958 роках на Всесоюзній виставці досягнень народного господарства. Головний комітет виставки нагородив колгосп у 1955 році дипломом І-го ступеня і легковою машиною. Ланкова колгоспу Н.Ф.Волкова, яка виростила в 1957 році по 505 цнт. цукрових буряків з кожного гектара /рекордний урожай у районі/, в 1958 році була нагороджена орденом Леніна. Урядовими нагородами відзначена праця й інших трудівників.
Колгосп “Червона зірка” спеціалізувався на відгодівлі великої рогатої худоби. З 1964 року виробництво м’яса збільшилося з 126 цнт. до 180 цнт. Збільшувались грошові прибутки в колгоспі. Якщо в 1962 році вони становили 770 тис. крб., то в 1970 році – 1506 тис. крб. Колгоспне виробництво на той час було високомеханізоване. На ланах працювало 36 тракторів, 16 різних комбайнів, 33 вантажних автомобілі і багато інших сільськогосподарських машин.
Змінило своє обличчя село. У м.Волочиськ-1 було закладено дві нових вулиці. На кожній з них спорудилося 24 будинки типу котеджів. У 1967 році – відкрився дитячий садочок “Орлятко” на 140 місць. Збудовано та відкрито новий магазин, було закладено парк-сад площею 4 гектари. У всіх цих добрих справах безпосередня участь голови колгоспу Г.Ф.Целеха. Його самовіддана праця була високо відзначена державою. У грудні 1965 року він був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці за вирощування високих врожаїв цукрових буряків.
Помер у 1980 році.
