Богуслаєв В'ячеслав Олександрович
Герой України, голова ради директорів підприємства «Мотор Січ», депутат Верховної Ради України 5-го і 6-го скликань, доктор технічних наук, професор, академік Академії інженерних наук України, кавалер орденів Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», «За заслуги» трьох ступенів, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, двічі лауреат загальнонаціональної програми «Людина року», лауреат Міжнародної премії імені В.Винниченка, почесний громадянин м.Волочиськ та Волочиського району
"Волочиськ – це такий пам'ятний відрізок мого життя, який зігріває душу і викликає добрі спогади…"
В.Богуслаєв
Народився 28 жовтня 1938 року в м. Уральськ (Казакстан) в сім'ї робітника. З шкільних років мав потяг до математики і фізики, захоплювався спортом. Працював помічником машиніста заводу імені К.Ворошилова, м.Уральськ. Служив в армії. З 1960 по 1962 роки працював слюсарем авторемонтних майстерень в Уральську, потім у Запоріжжі. У 1965 році закінчив Запорізький машинобудівний інститут. Після закінчення працював інженером-конструктором, у 1969 році начальником відділу Запорізького моторобудівного заводу. У 1973 році одержав призначення на посаду директора Волочиського моторобудівного заводу. З його приходом на виробництві знайшли прописку нові машини, апарати, які визначили подальший шлях підприємства. Власне, вони і зробили завод відомим не тільки у нашій державі, але й за кордоном.
Крок за кроком підприємство набирало обертів. Було налагоджено випуск пересувних автоматизованих електростанцій, пізніше виготовлено перший парковий атракціон «Веселі гірки». У 1983 році на заводі розпочали ремонтувати двигуни АИ-20, згодом створено бюро автоматизації підготовки виробництва на базі ЕОМ, бюро програмування, бюро електронної служби для обслуговування верстатів ЧПУ, колектив освоїв випуск й інших технічних новинок. Продукція Волочиського машинобудівного заводу відома в усьому світі. Її купують в Аргентині і Бразилії, Китаї і Малайзії, Пакистані і Афганістані. З розвитком заводу розвивалася і його соціальна структура: будувалося житло для заводчан, бази відпочинку, збудований дитячий садочок «Калинка», спортзал «Дружба», школа №6 (НВК), підсобне господарство «Вільшани», проводилась розвідка мінеральних вод. Пізніше на основі цих розвідок у Волочиську було збудовано санаторій-профілакторій «Райдуга» на 100 місць за безпосередньої підтримки Богуслаєва.
Його неодноразово обирали депутатом районної ради. На посаді директора ВМЗ він пропрацював 15 років, пройшовши сувору але практичну школу становлення керівника. За ці роки завод став одним з найбільших підприємств Хмельниччини.
У 1988 році В.О. Богуслаєва призначають на посаду генерального директора Запорізького виробничого об’єднання «Моторобудівельник», у 1994 році – головою правління підприємства «Мотор Січ», а згодом і генеральним директором ВАТ «Мотор – Січ».
З 1996 року він за сумісництвом – професор кафедри технології двигунів і машинобудування Запорізького університету. Керував і приймав участь у розробці конструктивних заходів і нових технологій, у виробництві пересувних пристроїв ПЛЕС – 2500 на базі авіаційних двигунів і двигуна ТВЗ – 117, ВМА-СБ1 для літака АН-140.
В.О.Богуслаєв не тільки талановитий, керівник та висококласний спеціаліст, а й далекоглядний політик, активний громадський діяч. Він Народний депутат України 5-го і 6-го скликань від Партії регіонів, позаштатний радник Президента України (1993-1994), президент міжнародної асоціації промисловців України (1992), президент міської асоціації «Співдружність». З липня 2006 року голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення оборони держави, оборонно-промислового комплексу, військового та військово-технічного співробітництва Комітету з питань національної безпеки і оборони. Член правління Українського фонду культури. Почесний академік Академії Наук вищої школи України. Академік Академії Російської Федерації Академії наук авіації та повітроплавання. Почесний доктор Міжнародної кадрової академії, почесний доктор Національного аерокосмічного університету імені М.Є.Жуковського «Харківський авіаційний інститут», почесний професор Запорізького державного технічного університету. Почесний громадянин м. Волочиськ (2001) і Волочиського району (2007).
Лауреат Міжнародної премії імені В.Винниченка (1999), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2001), двічі лауреат загальнонаціональної програми «Людина року».
Автор близько 100 наукових праць, винаходів. Нагороди: премія Ради Міністрів СРСР, кавалер орденів Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», «За заслуги» ІІ-І ступенів (1999).
У 2000 році В.О.Богуслаєву присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави за визначені заслуги перед українською державою та вагомий внесок у розвиток вітчизняного машинобудування.
Басистюк Ольга Іванівна
Камерна співачка (сопрано), Герой України, солістка Національного будинку органної та камерної музики України, лауреат Міжнародних конкурсів вокалістів, народна артистка України, лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка, кавалер ордена ім. Ярослава Мудрого 5-го ст. під №1.
«Слухаючи спів Ольги Басистюк, думаєш: це неземний голос. Душа лине за ним, за всіма переливами його найтонших нюансів…»
А.Підлужна
Народилася 19 серпня 1950 року в с.Поляни Волочиського району Хмельницької області. Ольга Басистюк – вихованка Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка / 1968-1974 роки: клас педагога Л.Жилкіної/. По закінченні консерваторії у 1975 році стала всесвітньо відомою після перемоги на 7-му Міжнародному конкурсі вокалістів у Ріоде – Женейро, де була удостоєна першої премії та стала володаркою «Гран Прі» - золотої медалі імені Е.Віла Лобоса за виконання його «Бразильської Бахіани нр 5». У цьому ж 1975 році на Міжнародному конкурсі вокалістів, що проходив у м. Плевен (Болгарія) Ольга Басистюк удостоєна золотої медалі імені К.Попової та 1-ї премії.
З 1975 по червень 1981 року – солістка Львівської філармонії. З середини 1981 року – солістка Республіканського будинку органної та камерної музики України, що у м. Київ.
У 1978 році удостоєна золотої медалі на Міжнародному конкурсі грамзапису в Братиславі, який організувала ЮНЕСКО.
Талант співачки високо відзначений престижними нагородами.
У 1985 році Ольга Басистюк удостоєна звання Народної артистки України, у 1987 році їй присуджено Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка, у цьому ж році співачка нагороджена медаллю ЮНЕСКО за видатні творчі заслуги, у 1992 році отримала нагороду міжнародної фундації М.Дем’янова, у 1995 році нагороджена однією з найвищих нагород нашої країни – орденом князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня під №1. Була членом комітету з присвоєння Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка (1993-2003), послом доброї волі по лінії Міжнародних справ України (2007).
У репертуарі артистки понад 300 творів світової та вітчизняної музики, 150 сольних програм, великі форми – партії Тетяни з опери «Євгеній Онєгін» П.Чайковського і Марфи з опери «Царева наречена» М.Римського-Корсакова. Вона багато виступає з симфонічним та камерним оркестрами, піаністами й органістами. Є однією з провідних представниць камерно-академічного вокалу України. Концерти Ольги Басистюк – завжди помітна подія, нова сторінка в хроніці життя українського музичного мистецтва. Її виступи користуються незмінним і заслуженим успіхом українських слухачів, прихильників класичної музики Болгарії, Бразилії, Канади, Польщі, США, Франції та інших країн світу.
Окрім концертної діяльності, Ольга Басистюк викладач Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського по класу вокал. За роки служіння мистецтву вона виросла у зрілого майстра, яскраву художню індивідуальність.
Звання Героя України з врученням ордена Держави отримала у 2010 році за визначні заслуги перед Українською державою у розвитку музичної культури, піднесення міжнародного престижу вітчизняного пісенного мистецтва, багаторічну творчу діяльність і високу виконавську майстерність.
